Жигалко Сергій Йосипович – український прозаїк і громадський діяч початку XX століття, один із представників культурного відродження 1920-х років, життя якого було трагічно обірване сталінськими репресіями.
Ранні роки та освіта
Жигалко Сергій народився 6 жовтня 1902 року у місті Бориспіль на Київщині в селянській родині, що визначило його раннє знайомство з працею і простим життям народу. Першу освіту здобув у Борисполі, де навчався в українській гімназії імені Павла Чубинського. В умовах політичних змін гімназія була перейменована на “соціально-економічну школу”, але це не завадило юнакові зберегти інтерес до національної культури та літератури.
Жигалко Сергій Йосипович продовжив навчання на літературно-лінгвістичному факультеті Київського інституту народної освіти. Проте у 1925 році, через серйозну хворобу, він змушений був залишити інститут, хоча за іншими даними міг здобути вищу освіту у 1926 році.
Літературна діяльність
Жигалко Сергій Йосипович був активним учасником літературного процесу в Україні. Він приєднався до літературної спілки “Гарт”, а згодом — до Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Перші твори Жигалка з’явилися у періодиці: його статті, оповідання та нариси друкувалися в таких відомих виданнях, як газета «Більшовик» та журнали «Глобус», «Червоний шлях», «Всесвіт». Його творчий шлях тісно переплітався з літературними прагненнями Миколи Хвильового, Григорія Косинки, а також із дружбою з поетом Максимом Рильським.
Літературний стиль Жигалка формувався під впливом української модерністської прози, зокрема творів Михайла Коцюбинського та Миколи Хвильового. У своїх ранніх творах він реалістично зображував життя українського селянства та робітництва, акцентуючи увагу на соціальних проблемах і труднощах тогочасного суспільства. У 1927 році вийшла збірка його оповідань “Єдиний постріл”, де він зобразив контрасти між життям різних соціальних верств, бездуховність міщанства та люмпен-пролетаріату.
Серед творів, які здобули популярність, — повісті на морально-етичні теми “У ночі”, “Липовий цвіт” та “Тіні в завулках”, а також неопубліковані романи “Земля” і “Ванда”. На жаль, рукописи цих романів було втрачено під час репресій.
Репресії та трагічна доля
Сергій Жигалко потрапив під хвилю сталінських репресій, які зачепили тисячі інтелігентів та діячів культури. 8 січня 1935 року він був заарештований за обвинуваченням у контрреволюційній націоналістичній діяльності. Під час обшуку у письменника вилучили твори Михайла Грушевського та Сергія Єфремова, що було розцінено як «докази» націоналізму. Після слідства його засудили до п’яти років у виправно-трудовому таборі. Покарання він відбував у Сибіру та на Далекому Сході, де під час “Великого терору” його знову заарештували і засудили до розстрілу. Страчений 21 червня 1938 року в Хабаровському краї.
Реабілітація
Сергія Жигалка було реабілітовано лише у 1959 році рішенням Військового трибуналу Київського військового округу, коли його ім’я було очищене від неправдивих звинувачень.
Спадщина і творчий внесок
Хоча більшість творів Жигалка знищено, його творчий доробок залишив слід у літературі 1920-х років. Його оповідання “Тумба”, “Мокриця”, “Єдиний постріл” та інші короткі твори розкривають гострі соціальні теми, що залишаються актуальними. Творчість Жигалка, незважаючи на її вимушене забуття, є важливою частиною української літературної спадщини, яка продовжує досліджуватися та відкриватися для нових поколінь.
Твори
- “Тумба” (1925)
- “Мокриця” (1927)
- “Спи” (1927)
- “Єдиний постріл” (1927)
- “Коло” (1927)
- “По щастя” (1927)
- “Фікція” (1927)
Життя Сергія Йосиповича – приклад трагічної долі багатьох українських письменників, які зазнали репресій, але чиї твори залишаються в історії української літератури як нагадування про силу духу і відданість рідному народу та його культурі.
* Жигалко Сергій Йосипович у віці 15 років. 1917 рік
* Батьки. Йосип Нечипорович ЖИГАЛКО та Марфа Агафонівна ЖИГАЛКО (Шевченко)
Можливо, у Вас є розширена інформація або більше даних про Чорного Сергія Даниловича – пишіть нам на пошту info@boryspil.org.ua